Петро, студент одного з провінційних університетів, ледве дочекавшись своєї зупинки, вискочив з маршрутного таксі, в порівнянні з духотою в маршрутці полуденна тридцятиградусна спека здавалася зразком свіжості. На дворі стояв незвично спекотний травень. Петро, покуривши на зупинки і зібравшись з духом, попрямував до найближчої п'ятиповерхівки де жив його науковий керівник, а точніше сказати жила - це була двадцяти п'яти річна кандидатка наук, захистивши шістьма місяцями раніше. Але вела вона себе по відношенню до Петра наче той школяр, а вона дійсний член академії наук. Не треба говорити, як це його дратувало, тим більше, що у своїх питаннях він розумів не менше, а часто набагато більше ніж вона. Тому кожна зустріч з нею перетворювалася для нього на кошмар, він підсвідомо не сприймав її як наукового керівника, а отже не вважав за потрібне особливо прислухатися до її порад, і кожного разу до хрипоти відстоював кожну кому голі тьоті в своїй роботі, іноді мало не переходячи на мат. Вона ж у свою чергу вважаючи себе справжнім фахівцем, а Петра салага жовторотим весь час чіплялася до всього, намагаючись хоч як угамувати його, як їй здавалося, непомірно завищена зарозумілість. У світлі цієї ситуації зустріч, на яку йшов Перт, загрожувала обернутися черговим кошмаром, який не як не допоможе його роботі. Підійшовши до під'їзду Ольги Степанівни, так її звали, Петро, викуривши ще одну сигарету заживав її жувальною гумкою і поправивши встигла просохнути сорочку, попрямував у всередину.
     Подзвонивши в двері, Петро в черговий раз дав собі слово, що не зчепиться зі своїм керівником через дрібниці типу обороту пропозиції. Двері відчинилися, тільки після п'ятого дзвінка, Петро автоматично привітався і зробив крок у квартиру. Піднявши очі, він не відразу зрозумів, що бачить: Ольга Степанівна стояла перед ним, загорнувшись в рушник, якого ледь закривало груди з верху і Попков знизу, її волосся були мокрі, по плечах і ногах стікали крапельки води. Вибачившись за свій вигляд, Ольга Степанівна запросила Петра в кімнату, а сама побігла у ванну. Зайшовши в кімнату і звично сівши біля комп'ютера, Перт зловив себе на думці, що в нього перед очима стоїть його науковий керівник загорнутий в один рушник, до цього моменту Петро ніколи навіть близько не думав про неї як про жінку, а тут раптом ні як не міг викинути цю картинку з голови, не зміг він це зробити і коли вона повернулася, одягнена в банний халат, і сівши поряд стала висловлювати йому свої зауваження по роботі. Петро нічого не чув, він тільки й міг, що згадуючи картину з передпокою бігати очима від ніг до шиї своєї керівниці думаючи, що мабуть дуже давно не бачив настільки досконалих форм і розмірів.